Вівторок, 21.08.2018, 00:08:00
Вітаю Вас, Гість
Головна » 2016 » Березень » 28 » НЕЗАБУТНЯ ЗУСТРІЧ З ВОЇНАМИ АТО
09:24:27
НЕЗАБУТНЯ ЗУСТРІЧ З ВОЇНАМИ АТО

Україна – це суверенна вільна держава. Чи могли ми уявити десять років тому, що наші батьки, брати, сини покладуть життя за єдність та мир в країні? Запевняю, ні. Це звісно риторичне питання, у якому і криється відповідь. Наші чоловіки та жінки ніколи не уявляли страшної долі військового у сучасному світі, але й у нашій державі, слідуючи прикладу східних країн, розпочалася братовбивча війна, якій здається немає кінця.

            Я – жителька Донбасу, промислового серця України, мої батьки все життя пропрацювали у шахті, але коли розпочалось це безглуздя, я опинилась у     смт. Білокуракине,  втратила будинок, батька, спокій,і можливо ,навіть майбутнє.

            Кожен  українець втратив щось у цій незрозумілій війні, я -свій власний будинок, а дехто -  себе, своє життя.

              Багато з моїх знайомих, що були учнями ліцею, де я зараз навчаюся, стали учасниками АТО, пішли захищати свою рідну Батьківщину.

            Саме про такого юнака моя стаття. Андрій Зимогляд народився в невеличкому, проте мальовничому селі  Нещеретове, а в сусідньому селі Паньківка він закінчив Білокуракинський професійний аграрний ліцей. У бібліотеці ліцею я вперше  й побачила цього хлопця, це сталося ще в 2015 році, він, мабуть, вже й не пам’ятає нашої першої зустрічі, але я й досі пам’ятаю його полум’яні  слова та ясний погляд, який,  мабуть, ніколи не згас би.

            Як же змінила війна цю людину?! Вже у 2016 році я зрозуміла ціну АТО, але Андрій Зимогляд повернув мене у минуле: безсонні ночі близьких залпів, нестача води, їжі. Він лише за рік подорослішав, мабуть,  років на десять, пережив те,з чим ми ще не зустрічалися в своєму житті. Сумний погляд, така ж усмішка… У наступну нашу зустріч солдат дивився крізь, не помічаючи навколо себе нікого, неохоче відповідав на наші запитання. Він змінився, його змінила війна. Скупі слова про події на Донбасі, на передовій. Біль за загиблими товаришами, за важкопораненими. Але він гордий тим, що у захисті його рідної домівки, близьких йому людей , є і його частка.

         Ми пишаємося , що поруч з нами є такі молоді юнаки, які готові віддати своє життя за наше світле майбутнє.

            Наостанок я хочу сказати, що війна змінила наших героїв, але одне в них залишилося незмінним -  прагнення закінчити цю  війну, і навіть зараз, дивлячись крізь вікно на мальовничу околицю,  згадую  слова звичайного юнака: «А хто, якщо не ми?».

            Є над чим замислитись, чи не так ?

 

Учениця Білокуракинського ПАЛ          Мельничук Ірина

Переглядів: 45 | Додав: Админ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0