Субота, 27.02.2021, 08:57:42
Вітаю Вас, Гість
Головна » 2020 » Січень » 28 » До дня визволення Білокуракинщини
13:29:14
До дня визволення Білокуракинщини

Друга світова  війна 1941-1945  років – біль, відчай, горе  та тисячі  скалічених  долей… Дуже давно відлунали кононади грізних боїв, заросли травою окопи, дуже давно сіють пшеницю на землі, яка горіла  і стогнала. І тільки  все світле, героїчне, людяне й  велике на довгі роки зберігає пам'ять  народна … Людям досі болять завдані війною рани. Пам’ять! Гірка пам’ять! Вона ніколи не згасне. Війна- це подія, про яку  можна говорити багато, але її хочеться забути водночас.  Війна- це мільйон людських  жертв, слізні спогади наших  дідів та  прадідів, які були свідками тієї  жахливої події, коли під уламками гранат та свистом куль захищали  свою Батьківщину

77 років тому, сніжного січня 1943, Білокуракинщина була звільнена від німецько-фашистських загарбників. 77 років тому українську землю перестали топтати чоботи окупантів. 77 років живе в людських серцях пам’ять про тих, хто в далекому 1943 році   став на захист своєї Вітчизни. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війну. Не щезне з пам’яті людської, не піде в забуття великий подвиг нашого народу – його битва, його перемога над  фашизмом.

Історія  життя  Осіпової  Марії  Юхимівни, учасниці  бойових дій другої світової  війни, розпочинається в селі  Паньківка, де вона зростала у великій родині .

Їх у сімї було  четверо тих, які пройшли Другу  світову  війну: батько, двоє  синів та донька. Чоловіки потрапили на війну в перші роки, а коли Маріїї виповнилося 16 років,  на фронт пішла і вона. Виділялася дівчина серед солдатів своєю тендітною постаттю  та яскравими очима. Дівчина, незважаючи на свою юність, пройшла нелегкою дорогою війни,  на своїх маленьких плечах, навіть у найзапекліших боях, вона носила оберемки речей, так необхідних для солдатів, відповідала за провізію та майно, навіть за життя воїнів. Бувши  майже підлітком, вона не ховалася за спинами у штабі, в тилу, а гордо піднявши голову переносила біль, страх, відчай воєнних днів У складі  Другого Білоруського фронту Марія Юхимівна пройшла всю Україну, Болгарію, Югославію. Не один раз вона дивилась смерті в очі, була свідком смертей своїх друзів, не один раз попадав під обстріл фашистів її батальйон. Пройшовши всю війну до самого Берліну,   Марія Юхимівна повернулася  в рідне село Паньківка, де проживає і по сьогоднішній день. ЇЇ  життя було наповнене болем та стражданням, починаючи з війни  та закінчуючи загибеллю 17 річного сина, але  жінка зберегла ясний розум та надзвичайну пам’ять.

Адміністрація та  педагогічний  колектив  ліцею протягом  багатьох років на життєвому досвіді Осіпової  Марії  Юхимівни  виховують та  навчають здобувачів  освіти. Волонтери  патріотичного загону «Надія», який функціонує при бібліотеці  ліцею, з задоволенням відвідують  затишну  оселю ветерана, допомагають по господарству, підтримують морально, а господиня та її син Олександр завжди привітно, доброзичливо  та   щиро зустрічають учнів, спілкуються з ними, пригощають   солодощами. Ветерани Другої світової війни…. Скільки горя випало на їхнє покоління. Але вони

мудрі, уміють прощати і любити. Їх дуже хвилює доля України і єдине що вони хочуть – миру. Все  менше і менше залишається ветеранів серед  нас.  Ми останнє покоління,  яке  ще  може почути про  Другу  світову війну  від її  учасників. І  один із найголовніших  наших  обов’язків перед тими хто  залишився - пам’ятати про їх подвиг.

Спасибі Вам, дорогі ветерани, що вистояли, що перемогли, що на смерть стояли за кожен метр своєї землі, горіли в танках, йшли під лід, везучи хліб блокадному Ленінграду, вмирали в концтаборах, але не вторгалися в чужі території. І нам, молодому поколінню Білокуракинщини обов’язок не тільки в свята згадувати про  ветеранів, а кожного дня намагатися пам’ятати про них. Якщо ми зустрінемо людину з медалями на грудях – поклонімося  їй. Якщо ми зустрінемо офіцера, воїна України, - поклонімося йому. Він захищає наше життя. Він на сторожі нашого спокою і щастя.  І якщо виникне потреба захищати свою Україну, то, не задумуючись, потрібно віддати всі свої сили, весь свій розум, навіть життя, але не допустити до того, щоб твою  Вітчизну підкорили, поставили на коліна.

Переглядів: 135 | Додав: Админ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: