П`ятниця, 20.07.2018, 04:29:58
Вітаю Вас, Гість
Головна » 2016 » Січень » 27 » 73- РІЧНИЦЯ ВИЗВОЛЕННЯ БІЛОКУРАКИНЩИНИ ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ
11:09:52
73- РІЧНИЦЯ ВИЗВОЛЕННЯ БІЛОКУРАКИНЩИНИ ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

Друга світова  війна… Давно заросли травою окопи. Давно сіють пшеницю на землі, яка горіла  і стогнала. А люди… Людям досі болять завдані війною рани. Пам’ять ! Гірка пам’ять війни ! Вона ніколи не згасне.

         73 роки тому сніжного січня 1943 року Білокуракинщина була звільнена від німецько-фашистських загарбників. 73 роки тому українську землю перестали топтати чоботи окупантів. 73 роки живе в людських серцях пам’ять про тих, хто в далекому 1943 році   став на захист своєї Вітчизни. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні. Не щезне з пам’яті людської, не піде в забуття великий подвиг нашого народу – його битва, його перемога над  фашизмом. Саме в  січневі дні але вже нашого часу  члени волонтерського загону, який діє при  бібліотеці Білокуракинського професійного аграрного ліцею, пішли до маленької хати, але «Великої» та сильної жінки  ветерана Другої світової війни Осипової Марії Юхимівни.

         Історія цієї жінки розпочинається в селі  Паньківка, де вона зростала у великій родині з 12-ти чоловік. Її життя було наповнене болем та стражданням, починаючи з війни та закінчуючи   загибеллю 17-річного сина.  Серед солдатів своєю тендітною постаттю з яскравими очима виділялася дівчина, яка незважаючи на свою юність пройшла нелегкою дорогою війни, це була вона Марія Юхимівна. На своїх маленьких плечах навіть у найзапекліших боях вона носила оберемки речей, так необхідних для солдатів, відповідала за провізію та майно, навіть за життя воїнів. Майже підлітком вона не ховалася за спинами у штабі, в тилу, а гордо піднявши голову переносила біль, страх, відчай воєнних днів. Пройшовши всю війну до самого Берліну дівчинка  Марія перетворилася у справжню жінку, проте не втратила  своїм принципам. Зараз Марії Юхимівні вже 91 рік, вона зберегла ясний розум та надзвичайну пам’ять. Зайшовши до її затишної оселі, відмічаєш ще досі молоді очі на вистражденному зморшками її життя, наповнене болем та стражданнями. Ветерани Другої світової війни скільки горя випало на їхнє покоління. Але вони мудрі, уміють прощати і любити. Їх дуже хвилює доля України і єдине що вони хочуть – миру.

 Спасибі Вам дорогі Ветерани, що вистояли, що перемогли, що на смерть стояли за кожен метр своєї землі, горіли в танках, йшли під лід, везучи хліб блокадному Ленінграду, вмирали в концтаборах, але не вторгалися в чужі території. І нам, молодому поколінню Білокуракинщини обов’язок не тільки в свята згадувати про  ветеранів, а кожного дня намагатися пам’ятати про них. Якщо ми зустрінемо людину з медалями на грудях – поклонімося  їй. Якщо ми зустрінемо офіцера, воїна України, - поклонімося йому. Він захищає наше життя. Він на сторожі нашого спокою і щастя. Пам’ятайте завжди ці слова. І якщо виникне потреба захищати свою Україну, то, не задумуючися, потрібно віддати всі свої сили, весь свій розум, навіть життя, але не допустити до того, щоб твою  Вітчизну підкорили, поставили на коліна.

Переглядів: 193 | Додав: Админ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0